Новини
Представляємо вашій увазі авторський виховний захід "Ми хочемо миру рідній Україні"
Виховний захід "Ми хочемо миру рідній Україні" результат кропіткої роботи класного керівника 11 класу Полякової О.М. у напрямку виховання чіткої громадянської позиції, національної самосвідомості, почуття відповідальності за рідну Україну. В заході прославляються герої Небесної Сотні та воїни АТО, що є вихідцями із Жмеринського району та Вінницької області. Зібрано інформацію із ЗМІ, використано поетичні твори Руслани Побережної, Оксани Полякової, воїнів АТО.
Пропонуємо використати сценарій для проведення Естафети гідності у школах району і області
Тема: Ми хочемо миру рідній Україні
МЕТА: формувати в учнів розуміння єдності та цілісності України, її багатонаціонального народу, сприяти усвідомлення учнями спільності інтересів усіх громадян держави в розбудові України, необхідності інтелектуального, творчого та фізичного розвитку кожної особистості задля розквіту держави в цілому, формуванню міжнаціональної толерантності, виховувати патріотизм, необхідність ідентифікувати себе з українським народом, прагнення жити в Україні, необхідність дотримання конституційних і правових норм, володіння державною мовою, шанобливого ставлення до історії, культури та традицій українського народу.
ВИХОВНИЙ ОРІЄНТИР: ціннісне ставлення до суспільства і держави, національно-патріотичне виховання.
ОБЛАДНАННЯ: карта України, стенд української символіки, фотографії воїнів небесної сотні та загиблих в ході антитерористичної операції, чорна хустина, свічки, прапор України, ікона Божої матері, записи пісень «Пливе кача по Тисині» (Пікардійська терція), «Повертайся живий» (С. Тарабарова), відео кліпи «Мальви» (Ані Лорак), «Моя страна не упадет на колени» (Ярмак), відеопрезентації «Майдан-2014», «АТО - Донбас».
ХІД ЗАХОДУ
1.Вступне слово вчителя.
Ще рік тому, переглядаючи у засобах масової інформації новини і хроніки подій з Єгипту, Сомалі, сектору Гази, Чечні, Осетії, нам навіть у кошмарних снах не марилось, що у гарячу точку перетвориться наша Україна. Ми жили у бідній, з низьким рівнем життя населення і високим рівнем корупції, але мирній країні. І от у наш повсякденний словник жорстокою реальністю увірвались страшні гнітючі терміни: АТО, мобілізація, БТР, «Град», сепаратист, терорист… Кривавою плямою курсує картою України війна: Київ (Вулиця Грушевського, Інститутська), Крим, Одеса, Донбас. Колись – шахта і кузня Європи, сьогодні – незагоєна рана і біль України.
Хто ж винен? Може, кровожерливий зайда, який, перефразовуючи Великого Кобзаря, «неситим оком заглядає» і думає, що б ще «загарбать і взять з собою в домовину»? Може, ненаситні свої, які заради банківських рахунків і золотих унітазів готові втопити власний народ у сльозах і крові? А, може, ми зі своєю бездушністю, байдужістю, споконвічним «моя хата скраю» дозволили першим і другим зробити таке з Україною?...
У мороці відчаю та безвиході ледь жевріє, але розгорається все сильніше вогник віри та надії. Адже, всупереч ворожій пропагандистській машині, на небувалу за роки незалежності висоту піднялась хвиля українського патріотизму. В моді українські кольори, українські символи, українська мова. Національна самосвідомість спонукає чоловіків, молодих і зрілих, з півночі, півдня, заходу і сходу України записуватись добровольцями і захищати рідну землю до останньої краплі крові. Саме наша єдність , сила нашого українського духу допоможуть перебороти всі труднощі. Я вірю: повернемо Крим, наведемо лад на Донбасі, побудуємо заможну незалежну державу.
А поки що війна збирає свій кривавий урожай. Сплюндровані села та міста: Слов’янськ, Іловайськ, Волноваха, Дебальцеве, Донецьк… Біженці, вдови, сироти, поранені…. І не одна небесна сотня поповнила вже небесний легіон захисників України перед Богом. Небесній сотні присвятила свій вірш поетеса нашого класу Побережна Руслана.
2. Вірш «Небесна сотня». Побережна Руслана.
3.Кліп Ярмака «Моя страна не упадет на колени».
4. Слово вчителя. Є серед героїв небесної сотні та небесного легіону і наші земляки – вінничани. Слава їм та вічна пам'ять.
5.Перший учень. Полянський Леонід, місто Жмеринка, 35 років. Працював залізничником в Жмеринці, останні роки жив і працював у Києві. Брав активну участь з початку акцій протесту на Майдані Незалежності. Став членом Самооборони Майдану. Загинув внаслідок вогнепального поранення в груди. Похований у Жмеринці на римо-католицькому цвинтарі. Дружина стала вдовою, двоє малих дітей – сиротами.
Мамочко, вибач за чорну хустину,
За те, що від нині будеш сама.
Тебе я люблю. І люблю Україну!
Вона, як і ти, була в мене одна.
6.Другий учень. Брезденюк Валерій, місто Жмеринка, 50 років. Український художник-дизайнер, відомий своїми малюнками на воді. Власник комп’ютерного клубу «Престиж», улюбленець молоді. Загинув 18 лютого вночі під час мітингу в Києві на Майдані. Був вбитий пострілом у спину. Станом на 20 годину чоловік був іще живий. По телефону сказав родичам, що з ним усе гаразд. На другий дзвінок сина Валерій уже не відповів. Близько 1 години ночі слухавку взяли сторонні люди, які й повідомили, що його вже немає серед живих. На похорон героя зібралась, здавалось, вся Жмеринка. Сотні людей з вінками і живими квітами на декілька кілометрів розтягнулись вулицями міста. А над похоронною процесією сумно й урочисто піднімається в лютневе небо «Гімн України» в багатоголосому виконанні.
А сотню вже зустріли небеса…
Летіли легко,хоч майдан ридав…
І з кров’ю перемішана сльоза,
А батько сина все не відпускав…
Й заплакав Бог, побачивши загін:
Спереду – сотник, молодий, вродливий,
І юний хлопчик в касці голубій,
І вчитель літній сивий-сивий…
А рани їхні вже їм не болять…
Жовто-блакитний стяг покрив їм тіло…
Як крила ангела, злітаючи назад,
Небесна сотня в вирій полетіла…
7.Третій учень. Могилко Костянтин, місто Вінниця, 36 років. Командир транспортної авіаційної ескадрильї «Блакитна стежа» 15 окремої бригади Повітряних Сил України (авіабаза Бориспіль), підполковник. 6 червня над Слов’янськом бойовики підбили військово-транспортний літак, що здійснював спостережний політ в зоні АТО. Льотчики могли б врятуватись, вистрибнувши з пошкодженої машини на парашутах, однак тоді б некерований літак упав прямо на місто. Щоб врятувати мирних жителів, військові вирішили відвести палаючу машину якнайдалі від міста. З восьми членів екіпажу п’ятеро загинули. В їх числі і наш земляк Костянтин Могилко, якому посмертно присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота зірка» - за виняткову мужність і героїзм, незламність духу у боротьбі за незалежну Українську державу, вірність військовій присязі. 17 вересня на його честь у Вінниці встановлено меморіальну дошку.
Батька, братика, сина
Підло вбила війна
І невтішна дружина –
Передчасна вдова.
Він не дбав про безпеку,
Він людей рятував,
Бо в літак, як в лелеку,
Хтось підступно стріляв.
Він не прагнув померти,
Бо любив це життя,
Та з холодної смерті
Вже нема вороття.
Він загинув трагічно
У донецьких степах,
Але житиме вічно
В небайдужих серцях.
8. Четвертий учень. Вінніченко Віталій, місто Жмеринка, 41 рік. Майор прикордонної служби. Загинув 13 червня під Маріуполем, де було обстріляно із засади колону автомобілів прикордонників. Вони доставляли провізію в підрозділи держкордону. Обстрілювали терористи з автоматів та гранатометів. Військовослужбовці вступили в нерівний бій, внаслідок якого 5 прикордонників загинуло, 7 отримали поранення. Віталій в момент обстрілу знаходився в автобусі. Куля влучила нижче бронежилета. Він разом з іншими пораненими корчився від болю і стікав кров’ю більше години, бо «швидка» через обстріл не могла під’їхати. Помер в кареті швидкої допомоги по дорозі в лікарню. У 9 годині 15 хвилин Віталій ще говорив по телефону з матір’ю, запевнивши її, що у нього все гаразд. Напад стався незадовго після цього у 10 годині. Після панахиди у храмі Олександра Невського тіло прикордонника майора Віталія Вінніченка поховано на кладовищі села Носківці. Вдовою залишилась молода дружина, сиротою – дванадцятирічний син.
…Небо – як море,
Нічка – свята.
Обнявшись з горем,
Заснув сирота.
Сниться малому:
Крізь полум’я й дим
Тато додому
Вернувся живим!
Дивиться в шибку
Й стукає в раму,
І просить: «Синку,
Розбуди маму.
Я повернувся
Й сусід наш Гриша…»
Хлопчик проснувся,
А в хаті – тиша.
Спить на лежанці
Удова –мати.
Син її вранці
Скаже про тата.
Скаже, що бачив,
Чув його мову!..
Й гірко заплаче,
Вкотре вже знову…
В хустині чорній
Горлиця сива
Ніжно пригорне
До себе сина…
9. П’ятий учень. Москаленко Антон, місто Жмеринка, 23 роки. Останніх три роки працював слюсарем локомотивного депо станції Жмеринка. Заочно навчався у Вінницькому соціально-економічному інституті Університету «Україна» по спеціальності «Правознавство». У травні 2014 року його, снайпера за військовою спеціальністю, мобілізували до лав Збройних сил України. Проходив службу в місті Бердичів. Наприкінці червня був відряджений у місто Новоазовськ Донецької області. Брав участь в АТО в складі 9 Вінницького батальйону на посаді старшого стрілка. 21 серпня, коли прикордонна застава потрапила під обстріл «Граду», Антон саме вартував на оглядовій вишці. Загинув на місці. Поховали героя у День Незалежності, 24 серпня у рідному місті Жмеринка.
І гострого болю не чулось,
І страху в душі не було,
Коли із ворожого дула
У тіло поцілило зло.
На землю він впав серед літа,
Іще колосились поля,
Стелилась йому первоцвітом
Вкраїнська донецька земля.
Він падав у вічність без страху,
На груди печальні її,
Він дуже нагадував птаха,
Що крила складає свої.
Він знав, що її не залишать,-
Країна єдина у нас,
У мирній незайманій тиші
До праці приступить Донбас.
Упав він за вольную волю,
Де пташка свободи зліта,
Ридають у полі тополі,
Оплакують юні літа…
10. Шостий учень. Тарас Шпіганєвич, село Чернятин Жмеринського району, 20 років. З фото на нас дивиться юний хлопець, наш ровесник, ніби вчора з випускного вечора. Він став жертвою обстрілу з гранатомета. З палаючого БТР його витяг бойовий побратим уже непритомного. Хлопця лікували у військовому госпіталі у Харкові, згодом – у Києві. Тиждень весь Жмеринський район боровся за життя Тарасика: молитвами, грошима… Але рани юного героя виявились несумісними з життям: 4 серпня серце бійця перестало битись…
Тарас був розумним вдумливим учнем у школі, старанним студентом у Чернятинському аграрному коледжі, про що свідчать документи з відзнаками з першого і другого закладів. Мав би стати дипломованим хліборобом, бо науку продовжував у Вінницькому аграрному університеті, але пішов служити до 95-ої окремої аеромобільної бригади і в її складі прийняв смерть від руки чи то «земляка» чи то вчорашнього «брата»… Тарас Шпіганєвич поповнив уже не сотню, а Небесний легіон захисників України, які заступаються за неї на тому світі.
Ти молодий, іще безвусий хлопчик
Тебе життя ще не навчило жить
Нещадно било, било тебе мовчки,
Ну, а тобі б ще вірити, любить…
Тебе ж бо вдома зачекалась мати
І батько, друзі й різна сторона
«Вертайся, сину, вірний мій солдате!» -
Щоразу плаче й молиться вона
А ти вернувся, тяжко, тяжко хворий
Ну ледь живий від незліченних ран…..
11. Сьомий учень. Дерен Сергій, село Русава Ямпільського району, 20 років. За повідомленням прес-служби Національної гвардії України хлопець загинув 21 вересня під час так званого перемир’я. Терористи обстріляли блокпост поблизу Маріуполя, де були бійці Нацгвардії та цивільні люди. На цьому блокпосту солдат Сергій Дерен перевіряв транспортні засоби, що їхали до міста. В цей час терористи почали обстрілювати блокпост з мінометів. Уламок міни влучив під шолом хлопця. Врятувати його не вдалось.
Після закінчення професійно-технічного закладу Сергія призвали на військову службу. Свою сім”ю створити ще не встиг. Мріяв продовжити військову кар’єру, навчатися у виші. Останнє повідомлення у соцмережах: «Життя вдалось не тоді, коли в тебе великий будинок, багато машин та купа дівчат, а тоді, коли в тебе здорові батьки, кохана поряд і підростає син…»
Ми не фашисти, ми мирні люди.
Наші помисли чисті, а нам у груди
Стріляють ніби ж брати по крові,
Що в свята й будні клялись в любові.
Молоді мами в чорних хустинах
Йдуть за тілами, що в домовинах.
Хто втратив сина, хто мужа втратив.
Доля вдовина знов в нашій хаті.
12. Кліп Ані Лорак «Мальви».
13.Хвилина мовчання.
14.Слово вчителя. А як живеться тим, хто, пройшовши всі кола пекла АТО, повернувся додому?
15. Восьмий учень. Владислав Кузнєцов, місто Жмеринка, 21 рік. Наш земляк – військовослужбовець-контрактник, що брав участь в антитерористичній операції в складі 95-ї окремої аеромобільної бригади. В одному з боїв на Луганщині він врятував життя собі та своїм шістьом бойовим друзям, але внаслідок мінно-вибухового осколкового поранення втратив кисть правої руки, отримав множинні осколкові поранення м’яких тканин ніг, баротравму, розрив обох барабанних перетинок. За словами Владислава того дня особовий склад високо мобільних десантних військ йшов у наступ на ворога біля міста Лисичанськ. БТР, в якому знаходився Владислав , був попереду. Сепаратист кинув гранату і влучив точно в люк бронетранспортера. Десантник миттєво зорієнтувався, підійняв її з-під ніг і викинув. Не вистачило, буквально, секунди – граната розірвалась на відстані 5 сантиметрів від хлопця. Протягом тривалого часу Владислав проходив лікування та реабілітацію у Вінницькому військово-медичному центрі. Щоб придбати і встановити герою протез, потрібно 65 тисяч євро.
У погляді – печаль німа,
Біль – в посмішці вкраїнського солдата.
Війна зробила так, що рук нема…
Але ж душа його крилата
Років невпинний, невгамовний плин
Пройде, та він все буде пам’ятати,
Гордитись батьком буде син,
Та прокляне смертельну ту гранату
16. Слово вчителя. З перших днів у АТО бере участь наш односельчанин Віктор Гусак. Спочатку свій бойовий обов’язок він виконував на українсько-російському кордоні в Чернігівській області. Влітку був переведений до Луганська. Відчув всі труднощі гібридної війни: недоїдання, нестачу військового спорядження, страх… Вдома на чоловіка і батька вже майже пів року чекає дружина, двоє синів, меншому з яких ледве виповнився рік. Виплакано ріки сліз, вимолено всі молитви, щоб він живим і здоровим повернувся додому. Коли Вітя повернувся в зону АТО після короткої відпустки, з жахом побачив, що його бойова машина згоріла, а в ній – бронежилет і інше бойове спорядження. Дружині довелось терміново за власний кошт купувати все знов.
У вересні виконувати свій бойовий обов’язок перед Батьківщиною пішов наш земляк, колишній учень нашої школи Мацьков Ігор.
17. Написання колективного листа підтримки учаснику війни на Сході України. (Під пісню С. Тарабарової «Повертайся живим»)
18.Підгаєць Діана. Матінко Божа! Проси у свого Сина відпущення гріхів для воїнів, що загинули, захищаючи цілісність і незалежність України. Адже «блаженні миротворці, бо синами Божими назвуться».
19. Руслана. Діво Маріє! Молись за зцілення тілесних і душевних ран захисників України.
20. Маниленко Микола. Господи! Даруй спокій та мир нашій багатостраждальній Україні.
21. Заключне слово вчителя.
Ми хочем миру рідній Україні. Але говорили сьогодні більше про війну, про те, що болить кожну небайдужу українську людину. Болить за маму, яка хоронить єдиного сина, болить за молодого юнака, який у двадцять років став безпорадним інвалідом, болить за Україну, яка впродовж не одного століття розплачується невідомо за які гріхи кров’ю свого народу.
Нехай же чиста блакить українського неба не жахається від розрядів «Градів»! Нехай жіночі серця не тремтять, очікуючи страшну звістку для своїх чоловіків, синів туди чи про них - звідти. Нехай запанує мир і спокій у нашій багатостраждальній Україні.
22. Пісня «Ти солдат України» виконують Руслана Побережна, Діана Підгаєць.
04.12.2014 | Aдмін
Навігація
- Головна
- Новини
- Про школу
- Фотоальбом
- Контакти
- Громадська приймальня
- Нормативно правова база
- Фінансування
- Фінансовий звіт
- Кадрове забезпечення та вакансії
- Моніторинг якості освіти
- Освітні програми
- Річний звіт
- Академічна доброчесність
- Територія обслуговування
- Ліцензований обсяг та фактична кількість осіб, які навчаються у закладі освіти
- Інклюзія та доступність
- Сертифікат правомірності провадження освітньої діяльності
- Правила внутрішнього розпорядку та правила прийому до закладу
- Структура та органи управління гімназії
- Рішення педрад
- Публічна інформація
- Семестрове та річне оцінювання
- Підготовка до ЗНО
- Протидія булінгу
- НАЦІОНАЛЬНА СТРАТЕГІЯ
- Матеріально-технічне забезпечення
- Дистанційне навчання
- Правила поведінки здобувачів освіти в закладі освіти
Новини
свято в 1-4 класах та дитячому садочку
Контакти
Адреса:Вінницька обл.,
Жмеринський р-н.,
с.Сербинівці, вул.Центральна,26
Тел.:0673931625
Email:serbinivtsyscholl@gmail.com